Мелюхова Маргарита, 10 клас, Черкаський державний фаховий бізнес-коледж

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кабанюк Світлана Степанівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

У наш час - час повномасштабної війни в Україні, коли в країні кожного із нас переслідує страх, тривога, смуток, переживання за власне життя та за життя близької тобі людини, врешті-решт невідомість того, що буде далі, дуже важливо відчувати підтримку та надавати її іншим, особливо тим, хто цього так потребує. Адже скільки людей втратило власні домівки, скільком довелося покинути рідні міста, в яких провели своє дитинство, переповнене спогадами. Очі люблячої матері, голос сина, невинне дитя, життя кого забрали окупанти…

Неможливо виокремити когось одного, адже страждають всі.

Я і сама відчула на собі важкість розлуки: одна дуже близька мені людина була вимушена виїхати за кордон через військовий стан в країні… Ми не бачилися з самого початку повномасштабної війни й навіть не встигли як слід попрощатися, бо все вийшло так раптово, так само, як війна постукала в двері того дня.

Із перших днів повномасштабного вторгнення, перебуваючи в самому серці України, я стала свідком небувалої хвилі людського болю.

Бачила, як до Черкас прибували потяги та автобуси, переповнені людьми, в очах яких застиг жах пережитого: жінки з дітьми на руках, літні люди, які втратили все, чоловіки, які проводжали свої родини в невідомість, - кожен із них ніс свою особисту трагедію, свою розбиту долю. Ці історії, сповнені втрат, стали частиною мого повсякденного життя. Волонтерські центри розгорталися на очах, згуртовуючи небайдужих містян, які намагалися допомогти новоприбулим.

Звичайні люди віддавали останнє, ділилися теплом своїх домівок, їжею, одягом, намагаючись хоч трохи полегшити їхні страждання.

Спостерігаючи цю єдність, цю неймовірну силу духу наших співгромадян, які, попри біль і труднощі, не втрачають людяності та здатності до співчуття, розумієш, наскільки глибоко війна зачепила кожного з нас, змінила наше сприйняття світу, цінностей і водночас відкрила в нас нові, невідомі раніше резерви милосердя та взаємодопомоги.

Ми з матусею вирішили долучитися до допомоги родинам, у яких є дітки, які потребують допомоги – не могли бути байдужими, бачачи скільки довкола страждань.

Ми віддали цим дітлахам чимало дитячих речей, що збереглися з мого дитинства, а також м’які іграшки, які колись приносили мені стільки радості - тепер вони могли дарувати радість іншим малюкам, котрим нині вкрай необхідне тепло та турбота.

Крім того, ми зібрали чимало необхідних ліків і передали їх підрозділу для військових, де служить чоловік і тато наших знайомих.

Ми розуміли, що ці військові, захищаючи наш спокій, часто мають обмежений доступ до медичної допомоги та щодня пребувають у більш небезпечних для життя умовах. Хотілося зробити хоча б невеликий внесок, щоб полегшити їм перебування на службі та виявити знак уваги та підтримки. У такі моменти особливо відчуваєш силу допомоги – коли кожен ділиться чим може, навіть найменше добро стає вагомим.

Також варто пам’ятати про найрідніших - тих, що завжди поруч у важкі часи. Наші родичі та близькі люди також потребують нашої підтримки й уваги. Адже саме ці люди готові заради нас «гори звернути» й навіть «в асфальт закатати», якщо буде потрібно.

Задайте собі просте, але щире питання: скільки разів на тиждень ви телефонуєте своїй бабусі чи дідусеві? Чи питаєте ви їх, як вони почуваються? А чи цікавитеся у своєї мами, як минув її день, чи все гаразд на роботі, як у неї справи? Чи кажете ви їй теплі слова, що так зігрівають душу в непрості моменти? А чи обіймаєте ви її просто так, без причини, аби вона теж відчула ваше тепло та турботу?

Ці, здавалося б, дрібниці насправді мають величезне значення. Вони згуртовують, нагадують, що ми не одні, і що, попри все, завжди залишимося разом.

Не відкладайте на потім можливість сказати приємне слово, обійняти рідну людину, просто запитати: «Як ти?». Ці миті - безцінні. Саме з них складається справжнє людське щастя. Нехай наша увага, турбота й любов стануть тією невидимою ниточкою, що міцно поєднує нас сьогодні, завтра й назавжди!