Мені 57 років. Я мама сімох дітей. Живу в селі Вербівське Дніпропетровської області.

24 лютого я прокинулася дуже рано. Мені зателефонував брат, який живе під Києвом, і сказав, що почалася війна. Всю наступну ніч я не спала, хвилювалася за внуків і зятів. Вони військові. Я втратила сина в АТО. Не хотілося ще раз зіткнутися зі смертю близьких.

На жаль, ця війна забрала в мене рідних людей. 27 лютого під Харковом загинули онук і зять. Ще один зять отримав серйозні поранення у бою під Донецьком. Зараз він вдома. Донька збирається вивезти його на лікування за кордон. Онук посмертно нагороджений орденом.

Донька працює на заправці. Внучка має інвалідність. Якось виживаємо. Добре, що є власне житло й огород. Отримуємо пенсію. Тільки морально важко. Не можу змиритися з тим, що внука і зятя вже немає в живих.

Думаю, що в серпні війна має закінчитися. Хочу, щоб був мир на землі, щоб у внуків було світле майбутнє.