Ми півроку сиділи в підвалі. У нас страшне що було і є, до сих пір неспокійно. Я біля самої річки живу, коло лікарні, тут живуть кругом люди, техніка. Мені пропонували виїхати, а я кажу: «Що вам буде, те й нам. Що Бог дасть, те й буде». Не могла я кинути цих людей, захисників дорогих. Годую їх всю війну.

Перші півроку було важко. Нам перебивали воду, не було газу і світла довго. 

Від мене військовий госпіталь - три метри. Уявляєте, що я там бачила? Усі купалися в мене, їли, прали і сушилися. До сих пір ми робимо все, що треба. Дай Бог, щоб війна закінчилася.

Я думала, що війна закінчиться 22 грудня, а їй кінця-краю не видно. Сьогодні така ніч страшна була! Ми зі своєї пенсії віддаємо останнє, щоб дрона купити, а вони крадуть мільйонами. 

Хочу, щоб усі живі вернулися з війни, щоб батьки, жінки і діти дочекалися своїх близьких. Щоб закінчилися ці всі кладовища, щоб не хоронити цих дітей.