24.02.2022 близько п'ятої години ранку вся моя родина прокинулася від вибухів. Шоковані і налякані моніторили інформацію в Інтернеті і дізналися, що сталося. Були моральні труднощі: неприйняття ситуації і злість; фінансові труднощі: до сьогодні ми з чоловіком залишилися без роботи і заробітку, не маємо ніяких пільг і не підходимо під критерії для допомоги, бо ми звичайна родина.

Живемо у прифронтовому місті. З травня по листопад 2022 року в області не було газу, вода і електрика теж часто була відсутня, завищені ціни на продукти і ліки… Проблему з продуктами вирішували завдяки власному городу.

Війна кардинально змінила все в нашій родині. Немає роботи, в доньки немає школи (зруйнована), погіршилося здоров'я. Дуже хочеться працювати і не боятися ходити на роботу. Змінила б і професію, і спосіб заробітку, але в моєму місті вакантних місць дуже мало.

Не буду оригінальною, якщо напишу, що маю осколки від снаряду чи ракети, що розірвалася біля наших сусідів. Щодня я бачу зруйновану школу, в якій навчалося три покоління нашої родини. Щодня про війну нагадує побитий шифер на подвір'ї. Але то таке… Не дають забути про війну обстріли міста, безкінечні сирени, а найголовніше - люди, що загинули.