Я з міста Маріуполя. Мені 25 років. Я працювала, у мене чоловік і дитина є, жили спокійно. 24 лютого чоловік сказав, що почалася війна. Був страх, нерозуміння. Поїхали до батьків в їхній будинок - там були деякий час в підвалі.

З перших днів треба було виїжджати, а у нас - то батьки не хотіли, то на блокпосту не випускали. Ми виїхали 3 березня.

Запам’ятався артобстріл, коли виїжджали. Складно було вже, бо не було зв’язку, ми не знали, що з нашими родичами. Нас випустили, і ми поїхали на Запоріжжя. 

Зараз ми в у Львові. Найбільші труднощі – це знайти помешкання, нову роботу. 

Ми в Маріуполі були недовго, нам там усього вистачало, а коли виїхали, то нам дуже допомагали волонтери, яких ми навіть і не знали. Люди приносили картоплю, яйця, по-різному допомагали.

На нашу родину війна тяжко вплинула. Є рідні, які загинули в Маріуполі, - це дуже тяжко. Я не хочу навіть думати про те, коли війна закінчиться. Ми давно вже втратили надію.

Не знаю, що буде далі. Зараз не можу нічого планувати.