Я жила в Лисичанську. Все життя працювала викладачем у музичній школі. Виховувала дітей бути добрими та йти на компроміси. Потім пішла на пенсію. У 2022 році почалась війна. У місті були дуже сильні обстріли. Не було світла, води й газу. Мої нерви не витримували. 

Я вирішила евакуюватись, щоб не переживати те, що пережили люди у Бахмуті.

Я виїхала у Львів. Там дуже добрі люди. Я намагалась інтегруватись до суспільства там, писала вірші та читала в школах Львова. Я жила безкоштовно у хлопчика, він мені дарував квіти. Люди приносили речі, допомагали, чим могли. Потім я переїхала до Новомосковська. Тут живу у гуртожитку з біженками з Донецької області. Ми намагаємось радіти життю, вдячні долі,  що живі.