Я жила біля Бахмута. У перший день війни була вдома. Не вірила і не хотіла виїжджати, здавалося, що все це неможливо. Але друзі почали роз'їжджатися, і мені стало страшно.

Обстріли були щодня. Не було світла, води, не працювали магазини.

Ми трималися разом з батьками і братами, намагалися підтримувати один одного, але тривога не відпускала.

У якийсь момент ми вирішили виїхати і дісталися до Кропивницького. Кожен день я чекаю миру і сподіваюся, що війна скоро закінчиться. У мене попереду все життя. Сподіваюсь, воно буде без війни.