Я з міста Снігурівка. Мені 66 років. 

Зранку прокинулася, і донька мені розповіла, що війна почалася. Потім по телевізору сказали. Ми були десять місяців в окупації. Я не виїжджала, всю окупацію просиділа тут.

Шокувало, коли 14 березня в Снігурівці розбомбили військкомат. Тоді був перший обстріл з літака. Це дуже страшно.

Звісно, у місті не було взагалі нічого. Не було світла, газу, води, ще й бомбили. Багато домів побили, страшно було. Донька, зять і я бігали в бомбосховище. Усі перелякані були. Я і зараз, коли щось чую, то мене теліпає.

Я думаю, що війна вже скоро закінчиться. Чогось я так відчуваю.