Я мешкав у Херсонській області з батьками. У перший день повномасштабної війни я прокинувся від вибухів. Відкрив інтернет, почитав новини. До обіду нас захопили. 

Найважчим для нас виявився брак ліків в аптеках. Їх не було місяці три. Перед тим, як ми виїхали, зник зв'язок. 

Найбільше шокував розстріл мирних машин і загалом убивства мирних людей. 

Нам з батьками довелося евакуюватися, покинути літніх бабусю з дідусем. Через них ми довго і не виїжджали. Ми найняли автобус, зібрали речі і виїхали через Давидів Брід. З виїздом нам пощастило. 

Ми виїхали до Києва до знайомих. 

Робота була ситуативно, відтоді як я у Києві не працюю. 

Моє життя залежить від того, чи деокупують наше місто, і скільки від нього залишиться. 

Війна закінчиться тоді, коли ми звільнимо територію України від рашистів. Своє майбутнє я бачу у мирній квітучій Україні.