Тетяна Михайлівна та її чоловік у чотирнадцятому році переїхали з Макіївки в Маріуполь і купили там житло, яке вимушено покинули під час повномасштабної війни. Пізніше вони дізналися, що в їхньому будинку мешкали російські військові та колишні колеги, ще й залишили на шпалерах послання

Мені сорок років. Я народилася в місті Макіївка. У 2014 році ми з чоловіком і дитиною, якій тоді було шість років, виїхали в Маріуполь і згодом придбали там житло. У 2016 році я народила ще одну дитину. 

Ми з чоловіком – працівники поліції. 24 лютого, о п’ятій ранку нас розбудили за бойовою тривогою й викликали на роботу. Чоловік поїхав на службу, а я – в чергову частину, щоб здати зброю. Після цього повернулася і була з дітьми. 

Працівники поліції організували евакуацію своїх сімей. Чоловік поїхав до Покровська, оскільки там збирали все маріупольське відділення поліції. А я з дітьми – в Дніпро. Зараз ми живемо в Кривому Розі, а чоловік знаходиться в Донецькій області.

Найважче було покинути все, що ми нажили. А ще важче було змиритися з тим, що в нашому будинку жили окупанти. На шпалерах було написано: «Костю, тобі привіт від друзів». Це написали наші колишні співробітники, які перейшли на бік окупантів. 

Мене шокує все, що зараз відбувається. А також те, що я з 2019 року не бачила батьків, бо в’їзд в Макіївку закритий. Я не знаю, що відповідати на питання дітей: «Мамо, коли ми повернемося додому?» Але я тримаюся.

Мене приємно вразило тільки одне: як тепло нас зустріли у Кривому Розі. Абсолютно незнайома людина запропонувала нам безкоштовне житло, в якому ми досі мешкаємо. В усіх інстанціях, в які я зверталася, все пройшло добре. Це дуже приємно. 

Хочу, щоб скоріше скінчилася війна. Сподіваюся, що ми повернемося до наших кордонів 1991 року. Я дуже хочу до своїх батьків на Донеччину.