Я з села Єлизаветівка Мар'їнського району. Мені 24 роки.

24 лютого почалися обстріли. Було дуже страшно. Ми це почули з самого ранку, прокинулися від того, що щось відбувається. Потім увімкнули телевізор і по всім каналам побачили, що почалася повномасштабна війна.

Найважче - втратити домівку, втратити рідних, втратити все, що наживав, що робив. Були проблеми з їжею, водою – з усім.

Шокувало, що ми втратили рідну людину. Це найбільший шок був для всієї родини. Мого дідуся вбила російська ракета.

Ми потягом евакуаційним виїхали з міста Покровськ в Дніпро, а потім поїхали в Київ. Зараз ми в Києві, бо тут були наші родичі. Я працюю, знайшла роботу.

Напевно, війна закінчиться, коли помре путін.

Хочу просто щоб родина була щасливою, був свій будинок. Рідних не повернути, але хоча б повернутися до свого будинку і відновити своє гарне життя, яке було до 24 лютого.