Що принесла війна в нашу родину, я можу перелічити по пунктах:

1 У моєї 9-річної доньки вкрала дитинство війна.
2 У моєї 14-річної доньки війна вкрала підлітковий період.
3 Доньки не ходять до школи ніжками, дистанційне навчання не може дати всього, що дає оф-лайн, особливо молодшій доньці.
4 Подруг у дівчаток немає, всі роз'їхалися по світу. Не всі діти хочуть спілкуватися з переселенцями. Самотність - це гальмує навички спілкування, особливо у старшій Вікторії.
5 Я втратила роботу, бо людей скорочують.
6 Діти ростуть, купити нові речі і взуття - це зараз дорого, це розкіш.
7 Періодичні вибухи і гул сирен у місті жахають і не дають розслабитися. Ми живемо на останньому поверсі. Діти бачили, коли на місто скидали авіабомби і ударна хвиля, яка зруйнувала нам вікна у квартирі на районі Салтівці. Ми ховалися у ванній, відкривали рота, щоб не отримати баротравму.

Найважче, що довелось пережити - це перші дні війни - постійний голосний гул літаків, постійні вибухи, зарево за вікном на горизонті після вибухів у моєму рідному Харкові. Наш сусідній район - це Північна Салтівка, самий постраждалий і зруйнований район Харкова. Скільки там було ударів невідомо.
Запасу їжі і води не було, спали у холодному підвалі, вдень сиділи і плакали у метро.
Блекаут. Холод, зима, спали вдягнені і ніякого навчання для дітей, ніяких новин.
Журавлівський гідропарк, куди ми їздили з дітьми купатися і відпочивати, замінований, там взагалі таблички "міни" і немає людей. Дітям так потрібен відпочинок, вони виснажені війною.
Переймання за майбутнє дітей. Це жахіття і сльози невинних дітей.

З початку війни закрились всі магазини з їжею навколо, автомати з водою не працювали. Великі супермаркети теж були закриті, це був жах і паніка. Воду в квартирах давали по часах, кип'ятили і пили. Хліба, м'яса не можна було купити довго. Через тиждень магазини поблизу відкривали на 4 години, були довжилезні черги за харчами.