Наше місто в окупації з 3 березня. Ми залишилися без нічого. В місті гуманітарна катастрофа - немає води, ліків, продуктів. Найважче переживали щоденні обстріли, життя в підвалі, і страх йти до сусіда по воду. І говорити дітям: "Ідіть вперед, я за вами", щоб якщо танк, який їде позаду, влучив у мене, а не в дітей. Коли бахкає, а твоя менша донька каже: "Бачишь, мамо, уже і не страшно".