Я у друзів був на сусідній вулиці, коли окупанти заїхали до нас в село на Херсонщині. До нас, слава Богу, попалися більш-менш нормальні ДНРівці. Бо в інших населених пунктах таке було, що і людей розстрілювали. Зараз розкопки йдуть, то розказують. Прильоти були. Газу і води не було. 

Найважче було вийти з окупації. Я на Пасху вийшов, а батьки - у квітні. Батько і мати на пенсії, у нас два інваліди: один взагалі не ходить, у іншого друга група. І тільки коли дали коляску, то вони виходили одинадцять кілометрів пішки. Далі нас до Кривого рогу везли – і мене, і батьків. Ми й досі тут. Я опікун над інвалідами, брат мій воює.

Я був у селі рік назад - то ще були прильоти. Було в мене вісім свиней, вже здорові - по сто кілограм. Вже немає. Люди випустили. Там ще вікон немає. Якби там вікна були, то можна б було туди їхати.

На даний момент світло є в селі, газ ще роблять - поки немає. Зараз хто приїжджає в село, а хто - ні. У кого взагалі хати немає, то немає куди їхати. 

Буде все нормально, якщо ми війну виграємо.