Я приїхала до сина в лікарню, якого напередодні прооперували. В лікарні дізналась про початок повномасштабного вторгнення. Найважче було спочатку впоратися з панікою. Все оточення масово покидали країну. Розуміючи, що з післяопераційною дитиною в переповнений вагон я не потраплю, було прийнято рішення, що ми залишаємось.

Шокувало найбільше відчуття смерті зовсім поруч. Найбільший страх вибухів, які зовсім поруч. Коли здригається земля і повітря. З гуманітарною катастрофою стикаємось і досі. Коли не можливо було купити їжу, дуже допомагала гуманітарна допомога. Жити без світла і інтернету можна. Без опалення - важко. Без води і життєво необхідних ліків - неможливо. Воду економили, ліки давала в меншій дозі.

Війна більше за все позначилась на емоційному стані через підвищену збудливість. Погіршився фінансовий стан в родині. Але головне, що ми разом.

Зворушили люди в єдності проти загальної біди. Моя робота - це догляд за дітьми з інвалідністю. Регулярна реабілітація покращує їх стан і робить більш самостійними. Тому маю надію, що зможу реалізуватися в професії через деякий час. 

В мене є марля в 5 метрів. Оскільки сина прооперували 23 лютого 2022 року, а 24 розпочалася війна, 25 лютого син був вдома і мені потрібно було робити йому перев'язку. Я пішла до аптеки купити все необхідне, виявилося що марлеві  бінти всі розкупили. З марлі залишилась остання упаковка в 5 метрів, я її купила. Для перев'язок вистачило домашніх запасів бинтів, а пакування марлі в 5 метрів залишилося.