Прокинулася зранку, включила радіо і почула звернення президента про те, що війна почалася.

Коли до нас прийшли ці рашисти, це було найважче. Ми довгий час жили в окупації.

Шокувало коли стріляли по місту, руйнували будинки і гинули люди. Дуже страшно було і не зрозуміло, за що це нам.

Звісно, був приємний момент, це коли нас звільнили наші хлопчики. Радості було дуже багато! Я плакала, як ніколи.

Світла не було, воду трошки підвозили. Ми коржі пекли, бо не було хліба, і постійно сиділи в підвалі.

Діти від мене поїхали. Одній важко дуже. Психологічно важко було, але як наші нас звільнили, набагато легше стало.

Я думаю що скоро все закінчиться. Так хотілося, щоб швидше! Вже ця проклятуща війна набридла. Майбутнє у нас буде тільки після того як ми проженемо останнього окупанта з нашої землі.