Ми жили в окупації з березня 2022 року. У липні того ж року я з дітьми виїхала до Хмельницького. Дорога була надзвичайно важкою - через 30 блок-постів окупантів, дві ночі ночували просто у полі. Шлях був виснажливий і фізично, і психологічно.

Ми перебували у Херсоні, коли почули вибухи - атакували Чорнобаївський аеропорт. Спершу не могли повірити в те, що відбувається. Паніка, сирени, страх… Дітям сказали, що в школу поки не йдемо, бо ситуація небезпечна. Майже цілий день вони просиділи у підвалі.

Найстрашнішим було виїжджати з окупації. Після цього залишилась підвищена тривожність, страх кожного вибуху, іноді навіть панічні атаки. Під час окупації не було продуктів та ліків - сусіди ділилися своїми запасами, що допомагало вижити.