У перший день війни мені зателефонувала донька та повідомила, що почалося найстрашніше. Потім я почула обстріли в місті. Так всі мешканці Білозерського опинились на лінії фронту.

Найстрашнішими були ракетні удари, після початку яких я виїхала до доньки.

Я працювала у дитячому садочку. Звісно, що роботи в мене не було. Мені виплачували дві третини від заробітної платні. Побувши деякий час у доньки в Тернополі, я вирішила все ж таки повертатись. Зараз залишаюсь вдома та сподіваюсь на краще. Чекаю, поки влада оголосить про те, що закінчилась війна.