Нам з дитиною довелось залишити свій дім на 2,5 роки. Повернулися додому влітку, де нас зустріли КАБи. Останній раз був приліт в онкологічну  лікарню,  це 400 м від нас. 

Дуже злякалися, це був самий страшний  приліт так близько, тряслось все.  А дитина перелякана до сих пір.

Я була готова до війни, тому, що читала новини і розуміла, що це не жарти і вона прийде до нас. Я все підготувала і не спала. Я чекала, але не знала що робить. 

Саме страшне було збирати рюкзак для моєї 7 річної доньки з запискою хто вона і яка в неї група крові. 

В 5 ранку полетіли перші винищувачі, з вікна бачили вибухи. Переховувались в підвалі. Я повідомила дитині за день до війни, що таке може статися і що буде страшно, але я поряд я її захищу. Вона, звісно, нічого не зрозуміла.

Найстрашнішим став для нас день, коли мене з дитиною 6 березня 2022 року посадили в потяг, де в плацкарті було 180 людей і багато тварин, і ми їхали до Польщі 3 дні. 

Страшно було, що міста мого не стане, але воно стоїть і понині. 

Коли з Польщі повернулася до Запоріжжя, через 10 днів 

був страшний приліт в гумкоридор, де вбило багато людей. 

Я в цей день з дитиною просто купила квиток на потяг і поїхала до Києва.

Ми з дитиною поставали перед психологічними труднощами, обидві працювали з психологом. Я стала більш нервовою та постійно на все реагувала криком і це  відчувала дитина. Зараз більш менш вже всі звикли та готові до всього.

В певний період ми стикнулися з гуманітарною катастрофою.

В мене є особлива річ, яка пов'язана з моєю історією війни – зелена куртка, яка мене гріла. Я досі її досі носю. А у дитини – м'яка іграшка, яка схожа вже на безхатька, вона теж її скрізь з собою бере і спить з нею.