Війна принесла в наше життя, як і у всіх, не найкращі зміни: страх, обстріли, навчання онлайн, з дому далеко не виходимо, в дитини мало спілкування. 

Ховаємо родичів і сусідів,

ховаємось у підвалі під час обстрілів... В перший день війни ми були вдома. Сестра зранку подзвонила та повідомила.

Дізнавшись про початок війни дитина відповіла дослівно – "А можно будет как раньше?"

Найстрашніший день – це коли полетіла над домом ворожа авіація і скидала авіабомби (ми тоді попрощалися з життям). 

Дитина постала перед психологічними труднощами, тому що вона стала свідком багатьох травмуючих подій: ховали друзів, потрапляли під обстріл, коли їхали в авто, і літаки... У неї в перші пів року трохи була робота з психологом і невропатологом, з середини цього літа – почав боятися бджіл, ос, шершнів. Не думаю, що подолали страх, просто наступила осінь, і цих комах більше нема. Психолог сказала, що це страхи війни (бджіл малював біля КАБів та ракет).

Страх прям страшний був – на вулицю дитина не виходила.

У всьому іншому дитина дуже гарна. Ввічливий, добрий, гарно навчається, займається професійно спортом (ММА).

Ми стикнулися з гуманітарною катастрофою повною мірою. При потребі мінялися з сусідами, замовляли ліки з інших міст, ходили за гуманітарною допомогою.