Родина Ірини в перші дні повномасштабного вторгнення була налаштована рішуче – залишаємося в Ірпені! В приватному будинку був підвал, запаси їжі і дров, а в серці - віра в ЗСУ. Та коли вибухнув сусідський гараж, за ним - іще одна будівля по вулиці, а потім запалала сусідня хата – нерви здали. З важким серцем родина полишала Ірпінь – в місті лишалися старенькі батьки Ірини, які навідріз відмовилися виїжджати. Пенсіонерам, що народилися під час Другої світової війни, знову судилося зазнати її жахів. Та дивом вижити. Після повернення Ірина не впізнала батьків – старенькі були змореними, схудли на 15 кілограмів, батько отримав поранення. Та очі сяяли радістю – від зустрічі, на яку годі й було сподіватись.