Мені сімдесят років. Я мешкаю в місті Лебедин Сумської області. Діти живуть в Сумах. Онуки - в Одесі. 

Про початок війни я дізналася від друзів. Деякі з них пропонували виїхати, але я не погодилася залишати свій будинок, свою рідну землю. 

Я харчувалася тим, що мала з огороду. Фонди допомагали. Дуже вдячна їм за це. А я допомагала нашим військовим. Коли оголосили збір, віддала, що було у мене. 

Найстрашніше – це загибель знайомих і близьких. Та й чужих людей шкода. Засмучуюся, коли дізнаюся з новин про чиюсь смерть. 

Усі мої рідні мешкають в Україні. Донька, зять і онуки жили кілька місяців у мене. А коли внуків забрали на війну, донька із зятем поїхали додому. Під час війни народилася моя правнучка. Я дуже чекала на неї. Її мама – військова. 

Чекаю на перемогу. Сподіваюся на краще.