Мені сімдесят років. Я мешкаю в місті Лебедин Сумської області. Діти живуть в Сумах. Онуки - в Одесі.
Про початок війни я дізналася від друзів. Деякі з них пропонували виїхати, але я не погодилася залишати свій будинок, свою рідну землю.
Я харчувалася тим, що мала з огороду. Фонди допомагали. Дуже вдячна їм за це. А я допомагала нашим військовим. Коли оголосили збір, віддала, що було у мене.
Найстрашніше – це загибель знайомих і близьких. Та й чужих людей шкода. Засмучуюся, коли дізнаюся з новин про чиюсь смерть.
Усі мої рідні мешкають в Україні. Донька, зять і онуки жили кілька місяців у мене. А коли внуків забрали на війну, донька із зятем поїхали додому. Під час війни народилася моя правнучка. Я дуже чекала на неї. Її мама – військова.
Чекаю на перемогу. Сподіваюся на краще.