Для Даніели з Миколаєва війна почалась о п’ятій ранку з вибуху біля її дому - момент, який спершу здавався сном, поки мама не сказала: «Так, це війна». Родина виїхала спершу до Південноукраїнська, а потім - до Києва. Та і в столиці дівчина опинилася серед блекаутів, вибухів і тривог. Найстрашніше, каже вона, - це звикнути до всього цього, не здригатися від вибухів, не боятися масованих атак. Ще з дитинства Даніела знала, що хоче бути акторкою. Театр став її опорою, простором, де живе душа, де можна прожити десятки життів і не втратити себе. Навіть у найтемніші часи вона виходить на сцену - щоб нагадати: ми живі, ми боремось, ми творимо майбутнє.