Я інвалід дитинства. живу з бабусею. Навчаюсь дистанційно на кухаря. Перший день війни ми не чули. Проспали все. А потім, звісно, було страшно. Перша ніч була тривожною. Боялися, що далі буде. Думали, що ракетами засиплять усе місто, що ми не виживемо. 

Бабуся намагається, щоб усе було добре. Були матеріальні проблеми. Найстрашніше було, коли поряд були прильоти. Це було дуже близько і страшно. Нам пошкодило двері і вікно.

Були проблеми з тим, що треба було багато стояти у чергах. Ліфти не працюють, ми на десятому поверсі. 

Мій троюрідний брат загинув на війні. Він воював за Україну.

Ми сподіваємося на краще: що війна швидко закінчиться.