У ніч на 24 лютого Рустам повертався з Одеси до рідного Чернігова. На під’їзді до міста він бачив колони автівок, що тікали від війни, і військових, які вже зводили блокпости. Та навіть тоді свідомість відмовлялася вірити у реальність того, що відбувається. Вже за кілька годин пролунали перші вибухи, а за кілька днів Чернігів опинився в облозі - без світла, газу й води, під постійними обстрілами. Найстрашнішими були звуки літаків, що скидали авіабомби, та усвідомлення, що в Києві також під обстрілами знаходиться вагітна дружина. Найщасливішим став момент їх зустрічі, коли вдалося вирватися з облоги. Після пережитого Рустам ще гостріше почав відчувати, наскільки крихке й водночас безцінне життя поруч із найріднішими. І його найбільша мрія - мирне небо для дітей, у світі, де слово «війна» залишиться лише на сторінках підручників.