На початку війни я з дітьми виїхала до Івано-Франківська. Було складно – в іншому місті, самій, без допомоги. Старша донька пішла до школи, але діти там не дуже добре сприймали її, бо в розмові проскакували слова російською. Її кривдили за те, що вона з Харкова.

Ми прокинулися від вибухів – було страшно. Старша донька дуже злякалась і плакала. Її батько (ми з ним у розлученні) подзвонив і сказав, що почалася війна.

Найстрашніше було, коли вибухи пролунали зовсім поруч. Наступного дня ми зібралися і поїхали. Дитина перебувала в стресі майже місяць, доки ми не осіли в іншому місті.

В Івано-Франківську було багато допомоги – як психологічної, так і гуманітарної. Багато фондів нам допомогли.

Я намагаюся не прив’язуватись до речей, бо зараз така ситуація, що доводиться часто переїжджати.