Я жив під Авдіївкою. Маю дружину, дочку і сина. Син зараз захищає нашу Батьківщину. 

Я працював на Авдіївському коксохімічному заводі, був на зміні, пройшов по об'єктах і почув від друзів, що розпочалася повномасштабна війна. 

Вирішили виїхати, коли розпочалися прильоти по селу, по вулиці, по будинку. Я до останнього залишався вдома, моя родина виїхала трохи раніше. Я повинен був відпрацювати до липня. А коли вже стало зовсім гаряче, довелося виїхати. 

Пасіка у мене була велика, шкода було залишати. Мама залишилась під Авдіївкою на лінії фронту, не хоче виїжджати. Доводиться хоча б раз на тиждень їздити до неї, відвозити ліки і продукти, дбати про опалення. 

Найскладніше було покидати рідні місця. У мене машина, вивозив нею дружину і родичів. Тяжко було прийняти, що братній народ нас знищує. Трагедія для людей, які постраждали сильніше за мене, у кого загинули рідні і близькі. 

Захоплююсь героїзмом наших захисників. Молодці хлопці, які воюють і звільняють наші українські землі від російських окупантів. 

Дякую всім благодійникам, які нам дуже допомагають. Фонду Ріната Ахметова окреме дякую. І держава про нас піклується. Ми до війни так не харчувалися, як зараз. Гріх скаржитись.

На мою родину війна вплинула погано: донька за кордоном, син на війні. Я не можу знайти собі роботу. Дружина працює. 

Коли ми об'єднаємось, тоді переможемо. Хочу бачити своє майбутнє мирним, щоб усі були здоровими. Хочу повернутися в Донецьк, зустріти друзів. Щоб була Україна!