«Війна всіх роз'єднала і виживає кожен як може», - нарікає Дмитро Нестеренко з Енергодару. Каже, що коли до міста наближалася колона російської техніки, то він був за містом і одразу поспішив повернутися до населеного пункту. Вже п'ятого березня місто було окуповане і рашисти почали виливати свою злість на місцевих жителів. «Окупанти – вони непередбачувані. Він може тобі посміхатися, а за хвилину вже стріляти в тебе», – згадує чоловік. Він хворіє на цукровий діабет і йому постійно потрібен інсулін, а в місті його не залишилося, тому він вирішив виїжджати на підконтрольну Україні територію. Це було дуже складно. Виїжджати треба було без речей, бо коли окупанти бачили, що люди виїжджають із речами, то вони не випускали з міста. Мама Дмитра не захотіла виїжджати з Енергодару і не захотіла міняти свій звичний спосіб життя.