У перший день війни до нас заїхали наші солдати. Ми їм їсти возили. У той день почалися перші прильоти по селу, москалі намагалися влучити по тих точках, де стояли солдати. Так почали руйнувати наше село.
Вода і світло - це була основна проблема. У селі є кілька криниць, з них і набирали воду. Довелося туди ходити під обстрілами.
З 23 на 24 березня 2022 моя родина виїхала, тому що почали дуже близько біля нашої домівки падати снаряди. Зрозуміли, що краще їхати в безпеку, де тихіше. Були у знайомих під Одесою і досі там.
Цю ніч теж було неспокійно. Літали дрони і над нами, і над Снігурівкою.
Було не страшно, якось звик. Найбільше переймався за свою сім'ю. Не хотілось в окупацію потрапляти. Люди, які там були, розповідали як рашисти над ними знущалися: стріляли, вбивали, грабували, гвалтували. Не хотілося, щоб вони до нас зайшли. Можна сказати, нам пощастило.
Приємні моменти були тоді, коли нас не кидали у біді волонтери. Привозили і хліб, і продукти. Вони боялися заїжджати до нас у село, ми їм виїжджали назустріч, забирали гуманітарну допомогу. Це було дуже круто - те, що вони робили.
До нас дуже багато людей повернулося. Відсотків 40, напевно. У Снігурівку так само людей потроху повертаються. Всі чекають тепла, бо немає чим топити.
Я вважаю, що коли буде контрнаступ, Перемога буде за нами.
Мрію, щоб не було війни і щоб усі були здорові. Це найголовніше. Інше відбудуємо.