Олександр, учень, 9 класу, Чистоводне, Одеська область

«Війна. Моя історія»

Війна – це дещо неймовірне, це те що приходить тоді, коли ми цього не очікуємо і ранить так, що потім важко встати. Те відчуття коли на серці легко, коли здається гірше не буде. Приходить звістка, та що ранить серце: «В Україні почалась війна». Це був чудовий зимний ранок, коли я ще відпочивав. Телефон загудів новинами про те, що в Україні розпочалася війна, в той час я зовсім не повірив. Як, де, коли, куди, звідки... Посипався ряд запитань... Але зібравшись з думками про минуле, про те якщо це все є правда. На серці стало так недобре, холод пробіг по всьому тілу, я відчував, що минуле і теперішнє – це дві великі речі. Цей ранок я не забуду ніколи в своєму житті, перші вибухи, які чули багато людей, перші потерпілі, перші сльози суму на очах. І в той час я зрозумів, все що я знав про війну перевернуло мій погляд на життя в іншу сторону.

В той день коли розпочалася війна, для мене і моєї родини, це передбачало те, що майбутнє не буде таким, яким воно було раніше. Усі ті усмішки рідних, близьких, друзів ми вже не побачимо. Кожен новий ранок не буде сповнений нових вражень. Для мене це значило, що кожен новий день – це нове випробування для українського народу.

Але не зважаючи на усе я ніколи не думав відступати назад, бігти від своєї мрії і головне вірити в перемогу України. Під впливом жахливих новин, подій, які розгорялись все більше і більше, я роздумував над тим, як жити далі і яким буде майбутнє? І зрозумів одну важливу річ, яка запам’яталася в моєму серці назавжди. Із розповідей прадідуся я знав, що наше минуле було важким, але ж люди сильні духом і справедливості, змагалися за правду і щасливе майбутнє. Таким чином, люди жили в хороших умовах, і з часом незламний дух у людей ставав сильніший. Але коли розпочалося щасливе майбутнє, почали з’являтися люди слабкі духом. Тому з’являлися важкі роки.

Ми зараз живемо в нелегкий час, а щоб це все подолати: ми і наш дух стає міцнішим, і віра в перемогу і незламність України стає реальністю. Тому моє життя стало зовсім іншим і почало ставати таким, яким би я його ніколи не міг побачити.

Більша частина моїх близьких людей почали працювати і піклуватися про своє майбутнє, так як раніше ми рідко про щось піклувалися і жили одним днем. Для мене в цей нелегкий час війна є нелегким тягарем, який несе кожна людина, яка живе в Україні.

Я хочу, щоб війна закінчилася, щоб не було потерпілих, щоб люди жили щасливо і усе стало на свої шляхи. Але навіть, коли війна закінчиться, як говорив президент України Володимир Зеленський: «Кінець війни не буде щасливим, тому що загине дуже багато людей, які змагалися за нашу свободу». Я вважаю, що найголовнішим для нас зараз – це вірити в перемогу України і ніколи не забувати про тих, хто захищає нас і воює за мир в країні.

Важливо підтримувати і допомагати кожному хто цього потребує. Наші вчинки, хоча вони й малі, але вони допомагають приближати Україну до перемоги. Тому яким би не було майбутнє, минуле і теперішнє ми повинні йти до своєї мети, ставати сильнішими, переглядати усі свої помилки, які ми зробили у нашому житті і старатися робити світ кращим ніж він є зараз.