Попушой Олександр, учень 9 класу Чистоводненської гімназії з дошкільним відділенням Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області

Вчитель, що надихнув на написання есе: Нікора Марина Сергіївна

«Війна. Моя історія»

Війна – це дещо неймовірне, це те що приходить тоді, коли ми цього не очікуємо і ранить так, що потім важко встати. Те відчуття коли на серці легко, коли здається гірше не буде. Приходить звістка, та що ранить серце: «В Україні почалась війна». Це був чудовий зимний ранок, коли я ще відпочивав.  Телефон загудів новинами про те, що в Україні розпочалася війна, в той час я зовсім не повірив. Як, де, коли, куди, звідки... Посипався ряд запитань... Але зібравшись з думками про минуле, про те  якщо це все є правда. На серці стало так недобре, холод пробіг по всьому тілу, я відчував, що минуле і теперішнє – це дві великі речі. Цей ранок я не забуду ніколи в своєму житті, перші вибухи, які чули багато людей, перші потерпілі, перші сльози суму на очах. І в той час я зрозумів,  все що я знав про війну перевернуло мій погляд на життя в іншу сторону.

В той день коли розпочалася війна, для мене і моєї родини, це передбачало те, що майбутнє не буде таким, яким воно було раніше. Усі ті усмішки рідних, близьких, друзів ми вже не побачимо . Кожен новий ранок не буде сповнений нових вражень. Для мене це значило, що кожен новий день – це нове випробування для українського народу.

Але не зважаючи на усе я ніколи не думав відступати назад, бігти від своєї мрії і головне вірити в перемогу України. Під впливом жахливих новин, подій, які розгорялись все більше і більше, я роздумував над тим, як жити далі і яким буде майбутнє? І  зрозумів одну важливу річ, яка запам’яталася в моєму серці назавжди. Із розповідей прадідуся я знав, що наше минуле було важким, але ж люди сильні духом і справедливості, змагалися за правду і щасливе майбутнє. Таким чином, люди жили в хороших умовах, і з часом незламний дух у людей ставав сильніший. Але коли розпочалося щасливе майбутнє, почали з’являтися люди слабкі духом. Тому з’являлися важкі роки.

Ми зараз живемо в нелегкий час, а щоб це все подолати: ми і наш дух стає міцнішим, і віра в перемогу і незламність України стає реальністю. Тому моє життя стало зовсім іншим і почало ставати таким, яким би я його ніколи не міг побачити.

Більша частина моїх близьких людей почали працювати і піклуватися про своє майбутнє, так як раніше ми рідко про щось  піклувалися і жили одним днем. Для мене в цей нелегкий час війна є  нелегким тягарем, який несе кожна людина, яка живе в Україні.

Я хочу, щоб війна закінчилася, щоб не було потерпілих, щоб люди жили щасливо і усе стало на свої шляхи. Але навіть, коли війна закінчиться, як говорив президент України Володимир Зеленський: «Кінець війни не буде щасливим, тому що загине дуже багато людей, які змагалися за нашу свободу». Я вважаю, що найголовнішим для нас зараз – це вірити в перемогу України і ніколи не забувати про тих, хто захищає нас і воює за мир в країні.

Важливо підтримувати і допомагати кожному хто цього потребує.  Наші вчинки, хоча вони й малі, але вони допомагають приближати Україну до перемоги. Тому яким би не було майбутнє, минуле і теперішнє ми повинні йти до своєї мети, ставати сильнішими, переглядати усі свої помилки, які ми зробили у нашому житті і старатися робити світ кращим ніж він є зараз.