Для Вадима найстрашнішими були перші дні війни - коли панували невизначеність і тиша, яка лякала більше за вибухи. Коли зв’язок із рідними, що опинилися на окупованій території, обірвався, а серце стискалося від безсилля. Та попри особистий біль, він продовжував виконувати головну місію - збереження музейних експонатів, частину культурної спадщини ЮНЕСКО. Все вдалося вберегти, і вже в травні 2022 року музей знову відкрив двері для відвідувачів. За цей час Вадим навчився жити в новій реальності, але з гіркотою визнає - на четвертому році війни навіть страшне стає буденним. Та він не втрачає віри: у мир, у зустріч із близькими, у світле майбутнє без війни.