Королюк Ольга, 9 клас, Рівненський ліцей №12

Вчитель, що надихнув на написання — Примачок Валентина Василівна 

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Мій щоденник, сторінка 1, день 1. Я прокинулася від бабусиного дзвінка. Її голос тремтів, і перше, що я почула, було: «Війна». Одразу я не змогла повірити. Як може бути війна у 21 столітті? Це щось із підручників історії, а не з нашої реальності. Та, на жаль, новини голосили зворотнє. Перше відчуття — розгубленість.

Вулиці, які ще вчора були звичними та спокійними, тепер перетворилися на хаос. Люди метушилися, купували все підряд, черги у магазинах були неймовірними.

Я стояла поряд із мамою і думала: «Що ж нам робити далі. Де безпечно? Як діяти?»

У перші три дні всі жили в стані шоку. Паніка, невизначеність, страх — це те, що панувало навколо. Ніхто не знав, як довго це триватиме і чого чекати далі.

Мій щоденник, сторінка 5, день 5. Минуло лише пʼять днів - а час ніби зупинився. Ще один вибух, ще один день в укритті, де ми сиділи разом із сімʼєю, перевіряли новини, сподіваючись, що це скоро закінчиться. За ці дні я побачила, як страх і паніка змінюються на розуміння: треба жити далі. Але як жити у світі, де вибухи та сирени стають частиною щоденності?

Поступово кожен почав діяти: дехто організовував гуманітарну допомогу, інші йшли в армію або волонтерили.

Однак із кожним днем я все більше усвідомлювала: ця війна не скінчиться так швидко, як ми всі цього б хотіли...

…Мій щоденник, день 1000. Минуло скоро 1000 днів нашого пекла. Що змінилося за цей час? Ми. Ми самі. Ми стали іншими - сильнішими, витривалішими, впевненішими. Війна показала, що життя продовжується, навіть попри думку «все руйнується». Ми навчилися жити із втратами та болем, але найголовніше, що не перестали мріяти про світлий завтрашній день.

Кожен день війни — це ще нова сторінка нашої історії. І хоча шлях був важким, я розумію: ми це витримали. 1000 днів війни - це час протистояння і випробувань, але й час надії на краще майбутнє і віри в Перемогу.

Але що ж буде далі? Що буде з нами? Ми будемо продовжувати жити, боротися, будувати і відбудовувати, мріяти і радіти кожному тихому дню, вірити і знати, що Перемога обов’язково буде за нами, бо навіть після найтемніших часів настає світло. А поки що ми йдемо своїм шляхом, крокуючи впевнено до Перемоги.