“Найчастіше купують дешевше”

О пів на десяту ранку. Перед овочевими рядами ринку – кіоск, де можна випити чаю, кави чи прохолодних напоїв. У віконці дівчина. Її звуть Тетяна. Рік тому вона повернулася до Херсона з Польщі. За її спостереженнями, всупереч постійним обстрілам, місто потроху оживає. Торік, коли вона тільки сюди приїхала, людей було небагато. А зараз можна потрапити навіть у невеличкий затор. Попри те, що обстріли посилилися, на думку Тетяни, херсонці до всього вже звикли, хоча це звикання для них і небезпечне. Справді. Тривожна сирена перекриває гул машин і громадського транспорту. Утім, нікого це не зупиняє. Триває жвава торгівля. Матеріал медіаплатформи «Вгору».

Далі на ринку, за рядами червонобоких помідорів, огірків, синіх, цибулі, часнику та усякої зелені – ковбасна точка. Хазяйка – підприємиця з Комишан Олена. ЇЇ родина має невеликий цех, де виготовляються різни види ковбас – від дешевшої кров’янки до дорожчих сортів, наприклад, м’ясної Дрогобицької. Увесь товар у холодильній вітрині має апетитний вигляд.

Торгувала Олена й у мирні часи, й під час окупації. Возить ковбаси до Херсона  й тепер, попри обстріли. Вона розповідає про свій товар не хизуючись, але не без гордості.

Маємо цех маленький. Робимо домашні ковбаси. Все натуральне. Стараємося зробити бюджетно, добре, щоб люди, приходили. Знають, купують.

М’ясо родина Олени закуповує у постійних постачальників. Це теж приватне підприємство – ферма, яка має свої магазини й доставляє м’ясо замовникам адресно. На питання, як змінилися торгівля з мирних часів і дотепер, Олена відповідає:

Людей немає, виїхали. Найчастіше купують дешевше – кров’янку та печінкову ковбасу. Пенсіонери беруть по 200-300 грамів. Я кажу: треба 200 грамів – беріть, зважу й 200. Що ж робити, така ситуація.

Підприємиця каже, що ціни на свою продукцію сильно не підіймала, але вони все ж змінилися, бо через підвищення вартості енергоносіїв значно подорожчало м’ясо. Та й возити щось до Херсона небезпечно, як і жити в прифронтовому місті чи області. Олена розповідає про наболіле:

Живу в Комишанах. Це жах. Ніч починається з того, що молишся і думаєш, щоб все було добре. Нещодавно їхали в Білозерку, і в нашу машину кинули вибухівку з дрона.

Жінка каже, що виїжджала з дітьми за кордон, але повернулася, бо її сину там не сподобалося. Хлопець захотів повернутися й поступати до нашої морехідки, яка релокована до Одеси. Олена повернулася разом із ним.

Йому 18 виповнилося. Нічого не могла зробити. Мусила повернутися. Що робити? Чекаємо миру.