Я з Краматорська. Нікуди з дружиною не виїжджали. Дочка – у Рівному.
24 лютого ми збиралися на роботу, на завод. Почули вибухи і зрозуміли, що почалася війна. Ми не вірили до останнього, що таке можливо.
Шокують воєнні дії, часті влучання, відсутність електроенергії, опалення. Ми мерзнемо. Дякувати Богу, у приватних будинках дали газ, а у багатоповерхівках – ні. Люди виживають. Куди бігти ми не знаємо.
Ми отримуємо гуманітарну допомогу, тому запаси є. Ціни дуже виросли. Дуже дорогий проїзд у громадському транспорті.
Найбільші труднощі пов'язані з безробіттям. Заводи зупинились, роботодавці платять мало за великий обсяг роботи. До війни у нас була робота, ми працювали на заводі, мали медичне обслуговування, тепер залишились без нічого.
Нам допомагає відволікатися те, що ми з дружиною разом і одне одного любимо і підтримуємо. Намагаємося отримувати позитивні емоції, робити спільні справи: садимо город, закриваємо консервацію, доглядаємо за котами і собаками.
Рано чи пізно війна закінчиться і буде мир.
Майбутнє бачимо таким, як і до війни: щоб була робота, зарплата, можливість відпочивати, щоб було тихо і мирно.
