«Одне тільки слово війна – воно вже шокує. До цього ніхто не був готовим», – розповідає Андрій Треба із Камиш-Зорі. Каже, що коли у своєму населеному пункті почули вибухи, то зрозуміли, що почалася справжня війна. Коли село окупували, то мав надію, що росіяни не затримаються там надовго.

Каже основні труднощі були з тим, що неможливо було купити продукти та ліки. Місцевий голова привозив у село хліб, і якщо вдавалося вистояти в черзі, то люди отримували буханець. Андрій каже, що те, як люди об'єдналися, його приємно порадувало. У таких умовах в односельцях прокинулась людяність, і вони допомагали один одному. Коли перебувати в тяжких умовах стало нестерпно, то Андрій виїхав до Запоріжжя. Але в селі залишилися його літні батьки, які не схотіли виїжджати.