Олена Анатоліївна пенсіонерка, але ще працює у соціальній службі і допомагає стареньким людям, а вдома доглядає чоловіка з інвалідністю. Але найбільше переймається тим, щоб не зіпсувати психіку шестирічній онучці розмовами про війну

Я народилася в Запоріжжі і тут жила, ми нікуди не виїжджали. В мене чоловік з інвалідністю, я пенсіонерка. Мені 60 років. Зараз я працюю в соціальній службі.

Мені дочка зателефонувала 24 лютого і сказала, що війна. У неї дитина, але вони також не виїжджали. Хоч війна і почалася, але мені потрібно було на роботу, тому що ми доглядаємо стареньких людей, - і я поїхала на роботу. 

Найбільше я переживаю за доньку і онучку. А ще мені чоловіка потрібно було відправити в лікарню на операцію. Мені було дуже важко, бо він без ноги, і я не знала, як його підняти. Дуже важко було його доправити до лікарні.

Біля нашого дому ракета попала, нам всі вікна побило. Шокувало, що на нас напали наші сусіди - нам не вірилося до останнього.

Онучці шість років - ми намагаємося при ній не говорити про війну, щоб у неї не було страху. Її мама завжди з нею, і ми всі стараємося, щоб вона не знала цього горя і біди.

Як наші військові Херсон звільнили – це було дуже приємно. Коли звільняють наші території і міста, то дуже приємно, звісно.

Дуже хочу, щоб скоріше була перемога. Щоб в кожній домівці був мир, і ніколи більше не було війни.