Вікторія з сім’єю рятувалась від окупації на заході України, де їх дуже добре прийняли. Але все життя в гостях не проживеш, тому вони повернулись додому, коли там обстріли зменшились

З Волновахи в Краматорськ я приїхала на початку 2021 року: знайшла роботу, винаймала житло, все було добре. 24 лютого 2022-го о п’ятій ранку від вибуху прокинулося, мабуть, все місто. Ми з колегами спілкувались у чаті, всі були в шоці.  

Найбільше я боялася, що ми опинимося в окупації, бо після Великодня і на початку травня дуже посилились бойові дії, росіяни почали дуже просуватися. 

Я зовсім не хотіла опинитися під окупацією, тому рішення прийняла миттєво. Ми зібрали речі, які могли, і вирішили десь пересидіти.

Виїжджали до знайомих по селах, починаючи з Дніпра, потім подались на  Львівщину, Закарпаття, і так - в зворотному напрямку - до Краматорська. Десь по людях плентатися - не варіант. Роботи знайти я не могла, бо емоційний стан у мене був дуже пригнічений. Залишилися в мене родичі у Волновасі, наразі вони ще в окупації, близька людина в мене на фронті, тому зараз тяжко. Зараз я в Краматорську - буду тут перечікувати зиму і зустрічати весну.

Мене шокували люди, які до сих пір не розуміють, що таке «руський мір», який до нас прийшов, якщо допомагають окупантам просуватися нашою країною, здають позиції, здають хлопців. Я не розумію цього.

Я їздила по багатьох містах України. Люди дуже добре нас прийняли на Закарпатті, у Львові. Волонтерам дуже дякую - допомагали, хто чим може. 

У мене така спеціальність, що попиту поки немає, тому сидимо на гуманітарній допомозі, отримуємо ВПО. Держава хоч чимось допомагає людям. 

Я дуже чекаю, щоб війна закінчилася, і повертатися до нормального життя. Ми в Краматорську дуже переживаємо, щоб ніхто не залишився калікою. Якщо маєш руки-ноги, то можеш влаштуватися на роботу. А каліки на роботі нікому не потрібні, будемо чесні. Ми про це говорили: якщо прилетить, то краще на смерть, ніж залишитися без рук чи без ніг.

Дуже чекаю на нашу перемогу, що наші хлопці дійдуть до кордонів, як вони це зробили на Харківщині, як вони зараз звільняють Херсонщину. Моя психіка зараз дуже порушена. Будемо повертатися до нормального життя, будемо відбудовувати, старатися, щоб у нас стало краще, ніж було.