Через війну нам довелось починати все з початку, налагоджувати житло, побут, дитячу адаптацію, шукати роботу, навчання дітей. Найбільше важко - це опанування реальної дійсності про те, що вже нічого не повернути та повернутися до тих місць, де народився, де щось будував та на щось сподівався - не вийде.

Шоком було те, що деяким особистостям було не довподоби стале функціонування та розвиток країни, в якій живеш, хай не семимильними кроками, але все тільки починалось та рухалось, тільки уперед. Важким було усвідомлення того, як можна уберегти та пояснити власним дітям що відбувається, чому так сталося, що далі будемо робити.

Під час наступу на нашу агломерацію Лисичанськ-Сєвєродонецьк-Рубіжне, ми стикнулись з відсутністю харчів, руйнуванням інженерної інфраструктури, але дякуючи Богу, ніхто не захворів.