До війни життя було спокійним, сповненим планів. 24 лютого все змінило. Я мала йти на підвищення, співбесіда була призначена на 24 лютого. Замість співбесіди прийшла війна. 

Мешкала я у місті Василівці. Два місяці перебувала в окупації, під обстрілами. 4 березня до нас уже зайшли російські війська. Звісно, було страшно. 8 квітня я вже була в Запоріжжі. Виїжджала під обстрілами, але все минуло добре. 

Нині я перебуваю у Запоріжжі, винаймаю квартиру і працюю на тій роботі, на якій працювала до війни і чекаю, поки вона закінчиться. 

У мене був молодий чоловік, з яким ми жили до війни, але він залишився у Василівці. Сказав, що при росії буде добре жити і агітував мене залишитись і співпрацювати з окупаційною владою, проте я відмовилась. Я люблю Україну і хочу жити лише на Батьківщині. До того ж, я склала присягу на вірність Україні. А він зрадив своїй присязі і залишився на стороні агресора. 

Найважче для мене було пережити той період, коли я виїхала з Василівки до Запоріжжя. Перші два тижні я не спала, була на заспокійливих. Оскільки мої батьки залишилися вдома і виїхали значно пізніше. Їм було важко залишати свій будинок, майно. Вони вірили, що війни закінчиться швидко і не поспішали виїжджати. Для мене важко було переживати розлуку. 

Мене найбільше шокувала зрада найближчої людини і ті звірства, які здійснюють російські військові. Вони знущаються з нас, займаються обстрілами мирних сіл, знищують їх і оббріхують Збройні Сили України, стверджуючи, що це вони стріляють по наших селах.

Окупанти вдираються до будинків, виносять усе. Я взагалі не розумію, як можна сказати: "Твоя собака мені заважає, тому я її застрелю". Це не люди, це просто жах. 

Щоб виїхати з нашого села під Василівкою, довелося пройти чотири російські блокпости. На кожному оглядали машину, переглядали сумки, речі, телефони, документи. Кожен військовий по черзі підходив і по-новому дивився те, що вже попередній оглянув. Тримали нас по півгодини на кожному блокпосту на прицілі автоматів, погрожуючи обстрілом. Нас пропустили, і батько зміг вивезти нас до Василівки. Ми записались на евакуацію і наступного дня виїхали.

У Василівку я не повернусь, залишусь у Запоріжжі. Буду жити без тих людей, які мене зрадили. Почну все спочатку. Сподіваюсь, моє майбутнє буде щасливим.