Я в Маріуполі проживав. Приїхав до Києва у справах, і 24 лютого все знову почалося. Автобуси, потяги не ходили. Взяв таксі, поїхав до Маріуполя. Був в оточенні місяць. Вийшли не всі. Мені пощастило. Зараз я на пенсії, проживаю в Черкасах. Племінник загинув на Азовсталі. Його смерть мене шокувала найбільше. Він же мені був як син. Людина все може пережити, окрім болю від втрати своєї дитини. Це найважче.

Після війни мрію працювати, будиночок собі десь придбати, садочок посадити, діточок ростити. Про що ще може мріяти людина? І ще бажаю здоров’я нашим бійцям.