Веслана Сергіївна після кількох переїздів все ж таки повернулася в Запоріжжя і виїжджати більше не планує. Війна відкрила їй очі на багатьох людей. Веслана побачила, що навіть серед рідних і друзів є ті, які підтримують ворога. Вона раз і назавжди розірвала з ними стосунки

Мені 34 роки. У мене є чоловік і дитина. Я перукар, чоловік – сантехнік. Ми, хоч і не постійно, але працюємо. 

24 лютого я встала о четвертій годині ранку. У Києві в цей час уже почалися обстріли. Розбудила чоловіка, і ми того ж дня зібралися й поїхали із Запоріжжя, бо жили біля аеропорту. Коли в Запоріжжі стало тихіше, повернулися. 

Мама і сестра давно живуть у Польщі. Я з дитиною їздила до них на два тижні. Їхати до іншої країни важко. Довелося залишити чоловіка. Син дуже прив’язаний до батька й дуже скучав за ним, тому ми повернулися. Моя двоюрідна сестра поїхала до Німеччини. Дуже тяжко, що розлучаються сім’ї.

Найбільше мене шокує ставлення людей одне до одного і до ситуації, яка склалася. Дуже багато тих, що чекають «руський мір». Ми за Україну, тут народилися, живемо і, дай Боже, залишимося. Ми навіть з деякими рідними перестали спілкуватися, і з дівчиною, з якою я дружила з 2004 року, тепер навіть не вітаюся. 

З водою і продуктами проблем немає. Ми отримували допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Тільки з дитячим харчуванням виникали труднощі, а загалом усе добре.

У майбутньому ми з чоловіком плануємо залишитися в Запоріжжі і відкрити свою справу.