Я мешкаю на лінії розмежування – селище Нью-Йорк, колишнє Новгородське. Прекрасне було до війни селище. Багато робочих місць, багато молоді. Нині молодь виїхала. Селище було квітуче, прекрасне. У нас стільки підприємств було! Наразі залишився один фенольний завод, який працює на 30 відсотків. Ну, дякую, хоч школа працює, лікарня.

Я відпочивала влітку 2014 року на морі, а коли у вересні повернулася, життя дуже змінилося. Міськвиконком зруйновано. Для мене це було дико. Коли я зайшла до автобуса, увійшли військові й почали перевіряти документи, у мене потекли сльози. Тому що у мене був дикий страх, що все це відбувається на моїй землі. Але, дякувати Богу, наша вулиця не постраждала і мої близькі теж.

Нині теж стріляють постійно. Буває, будинок тремтить. Але ми до цього вже звикли.

У мене є мрія. Я хочу миру. Так склалися обставини, що маю багато родичів на непідконтрольній території. І я хочу, щоб ми могли відвідувати своїх рідних. Раніше працював пункт пропуску в Майорську. Так, нам було важко добиратися, але ми хоча б раз на 3-4 місяці могли бачитися. Два роки я не бачила їх, і я не маю можливості туди поїхати. Ось це найбільша мрія. Щоб настав мир, і ми могли спілкуватися з близькими.

Найбільша мрія – щоб настав мир, і ми могли спілкуватися з близькими