На момент російського вторгнення були в  Донецькій області, місто Краматорськ.  Як і більшість людей спали, прокинулися від вибухів.  Зрозуміли, що це не навчання наших хлопців, а війна, страшна і безжалісна.

Під час війни труднощі виникли з пошуком житла в більш безпечному місті, з пошуком роботи.

Найбільш всього шокував обстріл вокзалу в рідному місті.

З гуманітарною катастрофою не зтикалися.

Зараз живемо всі разом. Живемо 4 покоління в одній квартирі. 

Для мене зворушливий був приїзд у відпустку чоловіка доньки. Він майор ЗСУ. До сліз тронула зустріч батька з донькою,  яку він не бачив півроку.  Дитини був всього 1 рік.

В мене є робота. До війни я доглядала за хворою дитиною.

Є побутові речі, які вдалося забрати з собою . Вони нагадують про початок війни.

А ще вселяють надію, що колись ми повернемося додому і настане мир. І вся російська нечисть забереться геть з нашої України.