24 лютого 2022 року змінило наше життя назавжди. Після початку війни ми ще два місяці жили в рідному місті, але коли місто почали бомбити, особливо вночі, там дітям було дуже небезпечно. Діти спали одягнені в коридорі. Тому я, як мати, прийняла рішення вивезти дітей в більш безпечне місце. 24 березня ми виїхали з міста. В дорозі ми були три доби, щоб добратися до міста Шепетівка. Добрі люди допомогли і дали кімнату в гуртожитку, але умови були не найкращі. В старшої донечки почалися психологічні проблеми. Дитина почала себе розчухувати, багато плакала особливо вночі. Вона спала на розкладному кріслі і благала про своє ліжко, молодша трохи легше переживала всі переїзди. Обидві дитини працювали з психологами. З гуртожитку нам довелося виїхати, так як старша дитина має діагноз бронхіальна астма, а в гуртожитку не було опалення, і дитина почала хворіти. Знайшли квартиру в оренду. Потроху психологічний стан дитини почав покращуватися, але почалися масовані обстріли, і дітям знов доводилося по 3-4 години проводити в коридорі. І це просто жах.

Найбільш важко було бачити як твої діти бояться всього, гучних звуків. Вони в прямому сенсі здригалися від кожного шуму. Діти були налякані. Молодша донечка досі боїться повітряних тривог. Під час війни стикнулись з нестачею засобів гігієни і підгузків для дитини.