Дар’я, учениця, 10 класу, Бердянськ, Запорізька область

Моя Україна майбутнього

Я дуже довго обирала тему для своєї роботи, бо хотілося осмислити і уроки війни, і поміркувати про свою силу. Та зупинилася саме на роздумах про майбутнє моєї Батьківщини, адже в них поєдналися і страшні спогади про звуки реальних вибухів 24 лютого 2022 в рідному Бердянську, і довга дорога із окупованого міста до Дніпра, і нове життя з постійними повітряними тривогами, але незламною вірою в ПЕРЕМОГУ України.

Чи думала я глибоко про сутність Миру до нападу Росії? Ні. Я просто жила у своєму чудовому приморському містечку, з моєю дружньою родиною, веселими друзями, сучасною гімназією, де із задоволенням навчалася, була мером класу, брала участь у всіх активностях. Слова «мир»/«війна» для мене значили не більше, ніж приклади антонімів на уроці мови.

Що змінилося зараз? Я стала усвідомлювати його цінність і ціну: звичайні щоденні прогулянки берегом моря перетворилися на жагучу мрію, яку оплачують життям тисячі воїнів ЗСУ. Мир для мене – це можливість повернутися до УКРАЇНСЬКОГО Бердянська і не прислухатися до напруженої тиші.

Можливість особисто спілкуватися з друзям, які зараз розкидані по різним містам. Можливість ПЛАНУВАТИ своє майбутнє…

Бачу його в Україні, в яку повернулися мільйони вимушених біженців. Але це багато в чому інші люди: вільно володіють щонайменше двома мовами, про права людини знають не з підручника і вміють їх захищати, по-справжньому толерантні до оточення.

А головне – усвідомлюють, що саме вони відповідальні за розвиток країни. У моїй Україні майбутнього – особлива шана захисникам, воїнам. Тільки не на словах, а в реальній турботі в реабілітаційних центрах та громадах.

Після Перемоги нас чекає важке навчання справжньому співпереживанню та розумінню, бо досвід цієї війни дуже різний у кожного.

Мабуть, у мене схильність до дещо філософського стилю мислення, та я вважаю за необхідне саме конструктивне спілкування, обговорення шляхів руху, мозкові штурми щодо значимих проблем.

І ось тут молоді є де себе проявити. Щоб не висловлювати претензії світові, що він недосконало влаштований, бачу потребу в об'єднанні навколо цікавої ідеї. Мабуть, буде необхідність переглянути пріоритети в професіях. Україні потрібні сотні тисяч робітничих спеціальностей, працівників у сфері послуг, догляду за пораненими. І повагу до будь - якого роду занять теж слід пропагувати.

Часто уявляю собі день, коли у всіх ТГ- каналах прочитаю, що мирний договір підписаний… Що кордони моєї Батьківщини відновлені (подумки ставлю українські прапорці на лініях)…

Скільки мені буде років? Як би хотілося, щоб, 11 клас

Від вчительки почула цікаву думку, що до Перемоги себе треба готувати заздалегідь, працюючи зі своїми думками, почуттями. А ще турбуватися про силу та витривалість тіла, бо роботи очікується багато.

Готую себе, старанно навчаючись в школі. Розмірковую над вибором професії, яка б стала затребуваною після Перемоги. Відчуваю, що хочу і можу підтримувати тих, у кого війна забрала сили. Навіть якщо не стану професійним психологом, буду волонтерити. У мене є, може, напівдитячий досвід об’єднувати і об’єднуватися заради цікавої і корисної справи, бо до війни у класі проводила безліч заходів.

Так, масштаби інші, але тільки разом ми зможемо побудувати міцну країну. Розумію, що в Бердянську постане ще один виклик: спілкування з ровесниками, що навчалися в російській школі і отруєні нісенітницями пропаганди. Внутрішньо готуюсь і до цього, бо серед них ті, хто були моїми друзями.

Перечитую роботу з ясним усвідомленням: майбутнє України кожен із нас створює вже зараз. Побажаємо собі робити цю надважливу справу зі щирою любов’ю до рідної землі. Україна – понад УСЕ!