Турченяк Єгор, 10 клас, Черкаський державний фаховий бізнес-коледж

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кабанюк Світлана Степанівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Коли почалося повномасштабне вторгнення, світ ніби поділився на «до» і «після». У моєму місті не було вибухів чи окупації, але змінилося все - насамперед всередині кожного. Спочатку було відчуття розгубленості: «Як жити далі, коли рідна країна в небезпеці? Як допомогти, коли ти ще школяр?» Одного дня наша класна керівниця в ліцеї запропонувала долучитися до волонтерської ініціативи: ми мали зібрати речі першої необхідності для переселенців, які приїжджали до Черкас.

Здавалося, що це дрібниця, але ми відразу погодилися підтримати цю ініціативу. Ми принесли з дому теплий одяг, продукти, ліки, засоби гігієни, дехто приніс й іграшки для дітей…

Тоді я вперше побачив, наскільки потужною може бути допомога навіть від учнів. Ми пакували коробки, підписували їх, сортували речі. Спочатку я робив це просто як «шкільне завдання», але все змінилося, коли до нас завітала одна родина - мама з двома дітьми. Вона дякувала нам зі сльозами на очах, сказала, що тепер її діти матимуть, що вдягнути й чим погратися, і що для неї це як промінь надії після суцільної темряви.

Цей момент я пам’ятаю досі. Саме тоді я зрозумів, що допомога - це не завжди про героїчні вчинки чи великі гроші. Іноді допомога - це ... Просто людяність. Простягнута рука. Тепле слово. Кілограм крупи. Малюнок, зроблений дитиною.

Того дня змінився мій погляд на війну. Я більше не відчував себе безпорадним - навпаки, я зрозумів, що навіть у складний час ми можемо бути корисними. Ми - це школярі, вчителі, і просто звичайні люди. І разом ми - незвичайно потужна сила. Ця волонтерська акція стала для мене не просто участю в добрій справі. Вона стала символом єдності, турботи та підтримки. І ще - віри в людей, бо навіть у найтемніші часи хтось обов’язково запалить світло. І дуже часто це світло - допомога.