Наталя Кузнецова

«Навіть під посвист ракети я не могла кинути приготування їжі, бо то були останні продукти»

Ми мешкали у Східному мікрорайоні Маріуполя, а з початком обстрілів переїхали до моїх батьків до Кальміуського району. Їжі змогли купити небагато, тому їли мало. Хоча все залишали п’ятнадцятирічному синові, він все одно схуд на очах.

Бомбардування не припинялись, тому ми постійно сиділи в підвалі. По воду ходили під обстрілами на криницю. У короткі проміжки тиші мій чоловік ходив за дровами, а я потім на багатті готувала їсти. Було особливо страшно, коли над головою свистіла ракета, а я не могла покинути їжу на багатті й побігти в укриття, бо більше не було з чого готувати.

Нам пощастило евакуюватись до Києва, але ми довгий час пробули під окупацією. Наш син переживав жахливі обстріли, бачив покалічених і вбитих людей як у Маріуполі, так і по дорозі. Він замкнувся в собі, бо переніс багато такого, що травмувало його підліткову психіку. Я думаю, що йому потрібна кваліфікована допомога.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/