Завада Єлизавета, 8 клас, ВСП «Науковий ліцей міжнародних відносин ІІ–ІІІ ступенів» Університету митної справи та фінансів

Вчитель, що надихнув на написання есе - Подворчан Алла Зеновіївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Раніше слово «війна» для мене було чимось далеким, майже як із книжок чи фільмів. Я не дуже задумувалася, що це означає насправді. Але коли вона почала впливати на моє життя, все змінилося. Раніше я жила у своєму звичному ритмі: школа, друзі, плани на майбутнє. Усе було просто і зрозуміло:  навчання, зустрічі, мрії про подорожі, про улюблені заняття, про те, як буде складатися моє життя далі. Але війна внесла свої зміни, і я зрозуміла, що бути байдужим − це не варіант. Навіть маленькі дії можуть мати значення. Я почала більше цікавитися, що відбувається навколо, намагалася допомогти, підтримати близьких, навіть якщо це просто добре слово чи обійми. Я зрозуміла, що кожен із нас може бути корисним, навіть якщо не боронить рідний край зі зброєю на передовій.

Наприклад, раніше для мене багато значили матеріальні речі, комфорт, розваги. Я могла годинами думати про новий одяг, гаджети, планувати, куди піти з друзями у вихідні. Здавалося, що саме це робить мене щасливою.

Але тепер я бачу, що справжнє щастя це безпека, мир, сімʼя, підтримка один одного. Я почала цінувати прості речі спокійний вечір удома, розмови з рідними, можливість просто прокинутися вранці і знати, що всі живі й здорові. Війна показала, що все інше не так важливо. Тепер, коли чую новини чи бачу, як хтось переживає складні часи, я вже не можу залишатися осторонь: намагаюся допомогти, навіть якщо це здається дрібницею. Бо саме з таких маленьких кроків складається велика підтримка. Незважаючи на все, я бачила, як люди обʼєднуються, допомагають один одному. Це надихає і дає надію. Я стала свідком того, як сусіди, друзі, навіть незнайомці стають ближчими, діляться останнім, підтримують у складну хвилину.

Пам’ятаю, як ми разом у березні 2022 року разом з сусідами збирали речі для тих, хто потребує, як організовували невеличкі акції підтримки, як просто підтримували одне одного словом чи ділом. Це справді вражає і змінює погляд на людей навколо.

Війна навчила мене бути сильнішою, терплячою, цінувати знання і можливості. Я почала більше читати, дізнаватися про історію нашої країни, про те, як люди долали труднощі в минулому. Прийшло усвідомлення, що навіть у складних обставинах важливо не втрачати віру в себе і в майбутнє. Війна змусила мене подорослішати, переосмислити свої цінності, навчитися бути вдячною за те, що маю. Я стала більше цінувати моменти радості, спокою, навіть якщо вони короткочасні. Навчилася не відкладати добрі справи на потім, бо не завжди знаєш, що буде завтра.

Я зрозуміла, що знання − це сила, і що кожна можливість навчитися чомусь новому може стати у пригоді. Я почала більше цінувати час, проведений із сім’єю, і зрозуміла, наскільки важливо підтримувати тих, хто поруч.

Хоч війна і триває, але я сподіваюсь, що вона незабаром закінчиться і це буде, ніби, страшна сторінка в історії нашої країни. І, можливо, колись, згадуючи ці часи, ми зможемо сказати, що не втратили людяності, не зламалися, а стали ще більш згуртованими та стійкими.