«Нашу вулицю бомбили. З тих пір у мене серце зовсім негоже»

У чотирнадцятому році нас обстріляли, побили вікна, шифер. На городі і у дворі все побило: і курей, і качок. Селищна рада дала нам тисячу гривень. Так що ми, вважай, все за свої гроші відремонтували.

Нашу вулицю бомбили. З тих пір у мене серце зовсім негоже

А в 2015 році 31 серпня знову бомбили нашу вулицю. Три будинки так сильно розбило... І після того у мене серце негоже, і задишка. Як тільки починаю засмучуватися, взагалі голос пропадає. З серцем часто в лікарні лежу. Чоловік півроку тому помер від ковіда, тепер живу сама. Скукотища!

Двоє дітей з онуками живуть окремо, допомагають мені, і звичайно, своя картопля, капуста. Так і живу. Від Ріната Ахметова допомогу отримувала, пакети давали, спасибі. І мучичка, і масло, і сахарочек. І ми варили кашку, маночку. Молодці, допомогли нам. Я навіть дзвонила, дякувала.

Зараз у нас в селищі начебто не стріляють. А ось з боку Станиці чути. І страшно. Лягаєш спати і прислухаєшся. А десь там: "Тра-та-та, тра-та-та!" Ну, нас поки не чіпають, і слава Богу.

Ой, як хочеться, щоб не було війни! Щоб діти народжувалися. Моя дочка зараз ходить, внучку чекаємо маленьку. Думаю, найголовніше - щоб війни не було, щоб діти, онуки побачили щось хороше. Якщо війни не буде, будемо якось жити.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/