Поки російські війська обстрілювали село Павла, його родичі з росії запевняли, що хвилюватись нема чого – скоро окупанти усіх врятують.
Ми живемо в селі Капулівка, це Нікопольський район. У нас прильоти були, сусід по вулиці загинув. Ці нелюди приїхали нас вбивати. Ну, нічого: вистоїмо!
Про те, що почалась війна, ми дізнались з новин. Були шоковані. Почалися обстріли, все гриміло. Ми організовували бомбосховище: світло завели, харчі занесли. Із нами сусіди жили, ми разом ховалися від обстрілів. Жінки дуже нервувались, не знали, що робити. Ми розуміли, як важливо, щоб вони почували себе захищеними. Усі трималися в купі, підтримували один одного, бо було тяжко. Зараз вже трішки звикли, відрізняємо звуки – розуміємо, що, де летить.
Мали деякі побутові проблеми. Я спочатку втратив роботу через війну. Потім вдалось знайти інше місце роботи. В мене гіпертонія, потрібні були ліки від високого тиску. Шукав, де можна дістати – то там трішки купив, то там. Зараз вже налагодилося з поставками. З харчами було легше, в нас були запаси. Фонд Ріната Ахметова допомагав «гуманітаркою», ми вдячні.
Чекаємо, коли це все скінчиться. Це дикі люди. Мені родич з росії зателефонував і сказав: «Не хвилюйся, все добре». Кажу: «Якби тебе так «Градами» гатили!». Вони не хочуть слухати правду. Із усіх наших родичів, які живуть у росії, лише одна повірила, що їх війська обстрілюють нас і мітять саме в мирних жителів. Вони готові нас убивати, бо путін сказав, що українці – фашисти.
Наші люди згуртувалися, намагаються допомогати одне одному. Ми віримо, що перемога буде за нами.
